А приховує дитячі побоювання. Кожного разу, якщо я помічаю в групах неспокій, пропоную дітям написати про свої переживання. Аналіз побоювань дає можливість краще зрозуміти дитину. На уроках ми цього, на жаль, не робимо. Чого бояться діти? Бояться не отримати сертифікат, зробити помилку, робити самостійну, «залізти на комп’ютері куди не треба», «мене турбує мій партнер», «мене турбує моя поведінка, бо я не вмію слухати вчителя», «мене турбує те, що в мене не вийшла кругова діаграма», «мене турбує, що нас троє», «де будуть зберігатися сертифікати – в класі, чи вдома», «чи будете ви допомагати нам, коли ми будемо питати», «чому так важко», «як можна зробити так, щоб тобі ніхто не заважав», «чому ви нам не допомагаєте», «якщо вам знов не сподобаються наші слайди, то ми знову будемо переробляти?» (я не прийняла ескіз і повернула на доопрацювання!), «не боюся нічого», « я довго хворів і я не в темі», «якщо я пропущу заняття, то боюся, що не зможу виконати завдання».
Щоразу запитую, чи не хочуть забрати із скриньки «своє побоювання?» Як бачимо, кожен пише про себе, хоч працюють парою. Дехто визнає, «що без партнера я б цього не виконав», а декому партнер заважає… Звикнувши до пари уже не хочуть, щоб з ними працював третій (на обговоренні).
Щоб зникли страхи добавляю «свої правила»: право на помилку, безоціночність, конфіденційність, співПРАЦЯ! І, обов’язково ігри!
Сьогодні Михайлик після заняття заявив: «Прийду додому і складу кошторис витрат сім’ї на тиждень, зроблю діаграми і нехай подивляться (батьки), що я роблю на заняттях, а то грозяться прийти в школу і «припинити ці ігри»… А Саша, готовий був забрати «свої побоювання», адже разом з партнером вийшла робота!
Це наші спільні досягнення. Я стаю фасилітатором!
Віра Дмитренко
